І насамкінець - вертаємося до харасменту й Винничука. Не сказав дідо нічого катастрофічно травматичного. Ну згадав молодість в статті до порталу, який уже й так мало хто читає. Висловився, побурчав, пальчиком покрутив біля скроні, мовляв світ звар'ював. І... отримав на себе непропорційно смердючу купу лайна звідусіль. Мало не прямі побажання здохнути. Камон, пані та панове, організаторки Київ-прайду прямо бажали здохнути на фронті в посадці азовцям та іншим військовим, щоб вони могли тут без них будувати демократичне суспільство. Відчуваєте іронію ситуації? Піздєцову іронію, якщо вже точніше. Може, такі от речі треба стримувати і кенселити таких от лідерів думок? Риторичне питання, звісно. Далі. Про харасмент треба говорити й говорити голосно. От тільки не двадцать лєт спустя, як Дюма про мушкетерів. Бо толку тоді з того. Щоб з висоти своєї кар'єри опустити 87-літнього діда? Це не є адекватною реакцією. Один гучний ляпас у ситуації, коли тебе гладять по руці, одна заява в поліцію по свіжих слідах - це речі, які змінюють статус кво. Натомість мовчання - це толерування. Зло існує доти, доки хороші люди ігнорують і толерують поганих. Світ збіса несправедливий, а життя жорстоке. І воно - постійна боротьба. Якщо отримувати психологічну травму на все життя, бо соромишся сказати діду, щоб не чіпав твою руку - то як вивезти той пиздець, що твориться навколо? І навпаки - якщо мовчати в ситуаціях, коли мовчати не можна, то стаєш співучасником. *тепер можете відписуватися* У мене є добрий десяток знайомих дівчат/жінок, які свого часу стали жертвами зґвалтування. Не колись в часи совєтські, а в нормальних собі двотисячних. І ЖОДНА з них не заявила на свого кривдника. Майже всі приховували це навіть від своїх рідних роками, або й не зізналися досі. Питання: яким чином має бути покараний злочин, про який нікому невідомо? Розповіддю в фейсбуці через двадцять років потому? Коли ґвалтівник познущається зі ще якихось дівчат? Раніше я був сповнений співчуття і розуміння того, що страшно, що соромно, що, врешті, банально ВАЖКО добиватися справедливості. Але тепер це викликає в мене не співчуття, а злість. Важко добиватися справедливості? Звісно, що важко! А як інакше? Є якийсь інший спосіб? Немає.
В такі моменти постійно згадую особисті мотиви Богдана Хмельницького на початку козацької революції. В 1647 році Даніель Чаплинський захоплює хутір Хмельницького в Суботові, забиває малого сина Остапа і викрадає дружину Мотрону. Що сталося потім - усі ми знаємо. Особливо добре знають поляки, нащадки тих, які чотириста років тому отримали піздюлів. А якби це сталося зараз? Напевно, Хмельницькому порадили б хорошого психотерапевта і забути про Мотрону й вбитого сина. Він би лежав на кушетці й плакав, розповідаючи психологу про те, що квіти в саду нагадують йому дружину щодня. Спився б чоловік у безкінечних жалощах до себе й, напевно, написав би сльозливий пост у фейсбуці.
Чомусь в усіх інших сферах життя суспільства дискурс боротьби цілком органічно себе почуває і повсюдно заохочується. Не досяг успіху? А ти їбашив як папа карло з п'ятої ранку? Нє? Ну то не жалійся. Ниєш, що мало заробляєш? А ти напряжися! Добивайся успіху! Хочеш гарну дівчину - заробляй по 4к доларів в місяць і вона погодиться йти з тобою на побачення. Боїшся тцк? Уууухилянт! Чого не на фронті?
Написати заяву в поліцію на ґвалтівника? Емм, а може якось нє, може не треба... От тільки сексуальне насильство інакше не викорінити, ніж як жорстким покаранням злочинця. Як Хмельницький покарав Чаплинського і всю грьобану систему. Натомість ми бачимо хвилю заяв про побутовий харасмент, де масні жарти чи погладжування рук підміняють собою реальні злочини так, ніби погладжування по руці - це проблема більша, ніж зґвалтування.
А старий дідо, що іронізує над цим в інтернеті, - страшніший за ґвалтівника.
І насамкінець - вертаємося до харасменту й Винничука. Не сказав дідо нічого катастрофічно травматичного. Ну згадав молодість в статті до порталу, який уже й так мало хто читає. Висловився, побурчав, пальчиком покрутив біля скроні, мовляв світ звар'ював. І... отримав на себе непропорційно смердючу купу лайна звідусіль. Мало не прямі побажання здохнути. Камон, пані та панове, організаторки Київ-прайду прямо бажали здохнути на фронті в посадці азовцям та іншим військовим, щоб вони могли тут без них будувати демократичне суспільство. Відчуваєте іронію ситуації? Піздєцову іронію, якщо вже точніше. Може, такі от речі треба стримувати і кенселити таких от лідерів думок? Риторичне питання, звісно. Далі. Про харасмент треба говорити й говорити голосно. От тільки не двадцать лєт спустя, як Дюма про мушкетерів. Бо толку тоді з того. Щоб з висоти своєї кар'єри опустити 87-літнього діда? Це не є адекватною реакцією. Один гучний ляпас у ситуації, коли тебе гладять по руці, одна заява в поліцію по свіжих слідах - це речі, які змінюють статус кво. Натомість мовчання - це толерування. Зло існує доти, доки хороші люди ігнорують і толерують поганих. Світ збіса несправедливий, а життя жорстоке. І воно - постійна боротьба. Якщо отримувати психологічну травму на все життя, бо соромишся сказати діду, щоб не чіпав твою руку - то як вивезти той пиздець, що твориться навколо? І навпаки - якщо мовчати в ситуаціях, коли мовчати не можна, то стаєш співучасником. *тепер можете відписуватися* У мене є добрий десяток знайомих дівчат/жінок, які свого часу стали жертвами зґвалтування. Не колись в часи совєтські, а в нормальних собі двотисячних. І ЖОДНА з них не заявила на свого кривдника. Майже всі приховували це навіть від своїх рідних роками, або й не зізналися досі. Питання: яким чином має бути покараний злочин, про який нікому невідомо? Розповіддю в фейсбуці через двадцять років потому? Коли ґвалтівник познущається зі ще якихось дівчат? Раніше я був сповнений співчуття і розуміння того, що страшно, що соромно, що, врешті, банально ВАЖКО добиватися справедливості. Але тепер це викликає в мене не співчуття, а злість. Важко добиватися справедливості? Звісно, що важко! А як інакше? Є якийсь інший спосіб? Немає.
В такі моменти постійно згадую особисті мотиви Богдана Хмельницького на початку козацької революції. В 1647 році Даніель Чаплинський захоплює хутір Хмельницького в Суботові, забиває малого сина Остапа і викрадає дружину Мотрону. Що сталося потім - усі ми знаємо. Особливо добре знають поляки, нащадки тих, які чотириста років тому отримали піздюлів. А якби це сталося зараз? Напевно, Хмельницькому порадили б хорошого психотерапевта і забути про Мотрону й вбитого сина. Він би лежав на кушетці й плакав, розповідаючи психологу про те, що квіти в саду нагадують йому дружину щодня. Спився б чоловік у безкінечних жалощах до себе й, напевно, написав би сльозливий пост у фейсбуці.
Чомусь в усіх інших сферах життя суспільства дискурс боротьби цілком органічно себе почуває і повсюдно заохочується. Не досяг успіху? А ти їбашив як папа карло з п'ятої ранку? Нє? Ну то не жалійся. Ниєш, що мало заробляєш? А ти напряжися! Добивайся успіху! Хочеш гарну дівчину - заробляй по 4к доларів в місяць і вона погодиться йти з тобою на побачення. Боїшся тцк? Уууухилянт! Чого не на фронті?
Написати заяву в поліцію на ґвалтівника? Емм, а може якось нє, може не треба... От тільки сексуальне насильство інакше не викорінити, ніж як жорстким покаранням злочинця. Як Хмельницький покарав Чаплинського і всю грьобану систему. Натомість ми бачимо хвилю заяв про побутовий харасмент, де масні жарти чи погладжування рук підміняють собою реальні злочини так, ніби погладжування по руці - це проблема більша, ніж зґвалтування.
А старий дідо, що іронізує над цим в інтернеті, - страшніший за ґвалтівника.
Cryptoassets enthusiasts use this application for their trade activities, and they may make donations for this cause.If somehow Telegram do run out of money to sustain themselves they will probably introduce some features that will not hinder the rudimentary principle of Telegram but provide users with enhanced and enriched experience. This could be similar to features where characters can be customized in a game which directly do not affect the in-game strategies but add to the experience.
Export WhatsApp stickers to Telegram on iPhone
You can’t. What you can do, though, is use WhatsApp’s and Telegram’s web platforms to transfer stickers. It’s easy, but might take a while.Open WhatsApp in your browser, find a sticker you like in a chat, and right-click on it to save it as an image. The file won’t be a picture, though—it’s a webpage and will have a .webp extension. Don’t be scared, this is the way. Repeat this step to save as many stickers as you want.Then, open Telegram in your browser and go into your Saved messages chat. Just as you’d share a file with a friend, click the Share file button on the bottom left of the chat window (it looks like a dog-eared paper), and select the .webp files you downloaded. Click Open and you’ll see your stickers in your Saved messages chat. This is now your sticker depository. To use them, forward them as you would a message from one chat to the other: by clicking or long-pressing on the sticker, and then choosing Forward.
